Бесідівщина — село в Україні, Гребінківському районі Полтавської області. Населення становить 142 осіб. Орган місцевого самоврядування — Ульяновська сільська рада.

Село Бесідівщина знаходиться в 2,5 км від міста Гребінка. Через село проходять автомобільна дорога Т-1708 і залізниця, станція Бесідівщина.

Засноване    1924
Населення    142
Площа    1,187 км²
Густота населення    119,63 осіб/км²
Поштовий індекс    37423
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°06′20″ пн. ш. 32°30′39″ сх. д. (
Середня висота над рівнем моря    115 м

Землі колись могутнього роду Свічок на початку XIX ст. перейшли різним землевласникам: окремі маєтності з поселеними там селянами перейшли іншим володарям, інші землі були приєднані до маєтностей сусідніх поміщиків, або ж поселені на них нові хутори.

До таких новонаселених і відноситься хутір Корсаківка (пізніше - Бесідовщина).

 Ким і коли він був заснований?

Вперше в сповідальній відомості Георгієвської церкви с. Городища він був записаний в 1834 р. за «штаб-лікаршею» Корсак Марією Іванівною, в ньому проживало тоді 20 душ обох статей. А в 1839 р. цей хутір з такою ж кількістю населення записаний за штаб-лікарем (так називався у війську старший лікар) Йосипом Федоровичем Корсаком, хоча фактично хутір належав його дружині.

В матеріалах 10-го народного перепису населення 1859 року хутір записаний з подвійною назвою - Корсаківка (Васильків щина). Чому він названий ще й Васильківщииою? Можна гадати, губернський секретар Іван Васильківський, який володів маєтністю в одному із групи хуторів, що утворили Салівку (нинішнє село Ульяновку) - Арсенівському (згодом переіменованому в х. Васильківський) купив трохи землі і поселив там селян.

При виданні дочки заміж за Корсака він виділив в придане їй 205 десятин землі з поселеними там селянами. Отже, вірогідно, що х. Корсаківка заснований Іваном Васильківським десь в другій половині 1820-х років. В 1859 р. хутором Корсаківкою володіло що подружжя штаб-лікаря Корсака, сім'я ж їх тут не жила.

А в 1862 році, коли складався договір на викуп селянами землі у поміщиків, уставну грамоту (основний документ договору) підписала їх дочка Марія Йосипівна - нова володарка Косаківської маєтності, яка була в шлюбі з капітаном Григорієм Костянтиновичем Бесідовським.

В уставній грамоті записано, що на земельні наділи мали право 18 ревізьких душ корсаківських селян (18 душ селян чоловічої статі, які за переписом населення 1859 р. мешкали в хуторі). Всього тоді в хуторі було п'ять селянських дворів: Гуртові (Гуртовенки) - дві сім'ї, Гаращенко, Дудченко (Дудка), Пономаренко. Всі вони належали до розряду городників, тобто таких, які користувались присадибною землею, а польовою землею не користувались.

На всі п'ять дворів вони мали 0,94 десятин землі. В уставній грамоті записано: «Временно-обязаные крестьяне (так стали називатися кріпаки після скасування кріпацтва в 1861 р. - Прим, автп.) долгое время имели в своем пользовании одну тольку усадебную землю; при составлении уставной грамота владелица предложила в постоянное пользование полевой надел, но они изьявили желание остаться при ныне существующем (усадебном)».

Такий випадок (відмови селян від польової землі), мабуть був єдиним в усьому Пирятинському повіті. Селяни Корсаківки викупали тільки присадибні ділянки землі, а вигін в розмірі 1,5 десятини і водопійний колодязь були в спільному користуванні поміщиків і селян і тому викупу не підлягали.

В Корсаківці Марія Йосипівна і Григорій Костянтинович мали свою садибу з будинком, де і жили (за свідченням старожилів: на колишній поміщицькій садибі нині розташоване сільське кладовище). Можливо, що періодично вони проживали і в х. Лутайці (що біля с. Короваїв) - маєтності Г. К. Бесідовського, де теж була поміщицька садиба з будинком.

В 1884 р. господарка Корсаківської маєтності Марія Йосипівна померла, а її чоловік Григорій Костянтинович переселився в Київ, зрідка навідуючи жінчине володіння в Корсаківці. В метричній книзі Георгіївської церкви с. Городища за 1905 рік зроблений запис: «7 июля х. Корсаковка отставной капитан Григорий Константинович Беседовский, 85 лет, застрелился, не был напутствован, а погребен по розрешению 9 июля на Корсаковском кладбище».

Після смерті Марії Йосипівни Корсак маєтність перейшла в спадщину її дочкам Аделаїді, Єлизаветі, Катерині, Надії, Ользі, які в хуторі не жили, а їх володіння знаходилось під наглядом Пирятинської дворянської опіки. Згодом це володіння, мабуть, було розпродано: частину землі викупили селяни .Корсаківки (оскільки вони не мали польової землі), а решту селяни з інших сіл, в тому числі заможні козаки х. Осаульщини Карпенки.

Карпенки на купленій землі побудували цегляний будинок, сарай, вітряк, посадили сад із 215 фруктових дерев. У 1910 р. існував уже х. Карпенка із 6 козацьких господарств з населенням 68 душ обох статей. В. 1913 р. Олексій Микитович Карпенко мав 150 десятин землі, а його син Семен - 40 десятин. Тому в перші роки радянської влади з ними учинили так, як зі всіма поміщиками: відібрали у них все майно і виселили їх із оселі. їх колишню садибу взяв в оренду Яготинський цукровий завод. В 1926 р. садиба була передана Корсаківській школі.

Майже з самого початку існування цієї школи (1927 р.) учителем і завідуючим її був Григорій Васильович Перевера, уродженець села Малютинці. Він закінчив агрошколу і через деякий час був направлений на педагогічні курси. Після педкурсів його призначили до Корсаківської початкової школи. Тут і прожив він своє життя, тут він і похований.

Ріст кількості населення Корсаківки характеризується його нерівномірністю:

в 1850 р. тут проживало 30 чоловік обох статей,
1859 р. - 34 чоловіки (18 чол. чоловічой статті і 16 - жіночої статі),
1884 р. - 60 чоловік,
1897 р. - 69 чоловік,
1910 р. - 118 чол.
1926 р. - 199 чоловік,
1939 р. - 157 чоловік,
1972 р. - 229 чоловік.

До 1897 р. відбувася повільний ріст населення. Надто швидкий ріст населення відбувався в період 1897-1910 р.р.: мабуть, у цей час проходив розпродаж панської землі, і в Корсаківку прибували сім'ї з інших сіл, а земля за радянської .влади наділялась безкоштовно. Зменшення населення в період 1926-1939 р.р. було наслідком колективізації і голодомору 1932-, 1933 р.р.

Щодо назви села (хутора), то майже в усіх документах хутір називався. Корсаківкоюі (Корсаківщиною, Корєаківським), в тім числі, і в матеріалах перепису населення. Лише в матеріалах перепису населення двох років (1897 і 1910 рр.) записана подвійна назва: Корсаківка (Бесідовщина).

За переписом населення 1939 р. хутір називався Корсаківкою, уже після війни (1946 р.) школу продовжували називати Корсаківською. І вже ж назва Бесідовщина, мабуть, була більше до вподоби мешканцям села, ніж Корсаківка, вона і залишилась за ним.

За адміністративно-територіальним поділом Корсаківка відносилась до Пирятинської волості Пирятинського повіту. А з 1919 - до Ульяновської сільради Пирятинського району, а з 1935 р. Гребінківського району.

Корсаківка відносилась до парафії Георгіївської церкви с. Городища.

Школи в х. Корсаківці до революції не було. Вона відкрилась в 1927 р., учителем і завідуючим був призначений Перевера Григорій Васильович, який все своє життя з 1927 р. посвятив цій школі. Школа була відкрита в хуторі козака Карпенка, на відстані 1 км. від Бесідовщини в будинку господаря цього хутора (будинок цегляний, залізом критий), побудованому в 1893 р. В садибі Карпенка площею 3,7 га, був багатий сад: яблунь - 75 дерев, груш - 40 дерев, вишень - 100 дерев.