Сербинівка - (колишні назви: Семенів, Семени, Воскресенське, 1 Травна)
ХУТІР ВЕРЕМІЇВКА
Після 1892 р. продавалась земля при х. Воскресенському поміщиків Раковичів. Землі на той час у них було 747 десятин. Більшу частину цієї землі закупили багаті люди (козаки) із придніпровського села Вереміївка, які поселились на цій землі, утворивши хутір Вереміївка.
У статистичних відомостях Пирятинського повіту за 1896-97 р.р. (Рос. держісторичний архів, м. С.-Петербург, Ф. 1290, оп. 11, спр. 1871) записано за цим хутором 20 дворів, у'яких мешкало 143 душі обох статей. А .за переписом 1910р. тут було 11 господарств з населенням 81 душа, які володіли землею 503 десятини.
Чому зменшилась кількість господарств і населення цього хутора - відповіді на це ми не знайшли. Можемо лише гадати, що частина цих людей знайшла більш вигідну купівлю землі в інших місцях і переселилась туди.
ХУТІР КУРИЛІВЩИНА
Хутір Курилівщина, який межував з одного боку з Писарською Новоселицею (Левадою), а з другого боку - з Саївкою, в свій час у Куриленків купили Милорадовичі. В 1753 р. цей хутір був записаний за Семеном Милорадовичем, і мешкало тут 8 сімей.
У сповідальній відомості Георгіївської церкви м. Городовасилькова (як тоді називали Городище, до парафії якого входив х. Курилівщина) в 1774 р. хутір Куриленків був записаний за Семеном Милорадовичем, і мешкало в ньому 136 душ обох статей.
В 1781 р. в с. Семенівці відкрилась церква, і Курилівщина перейшла до цієї парафії. В сповідальній відомості цієї церкви за 1783 р. в х. Курилівщині записано селян 81 душа обох статей. Мабуть, Милорадовичі при продажу цього хутора Свічкам частину своїх селян із Курилівщини перевели в свою маєтність Зіньківського повіту. У 1789 р. тут налічувалося вже 110 душ.
У 1797 р. і в подальшому цей хутір не виділявся в окреме поселення, а його мешканці записувались мешканцями села Семенівки. У 1818 р. хутір зовсім спорожнів: селяни були продані іншим поміщикам для погашення боргів Миколи і Якова Петровичів Свічок. Земля цього хутора була продана писарському поміщикові Степанові Григоровичу Ограновичу, батько якого Григорій Михайлов ще раніше до своїх писарських володінь приєднав х. Ісаєнківщину (Саївку).
У №81 за 1892 р. газети «Полтавские губернские ведомости» оголошувалось: «30 января 1893 г. будет производиться публичная продажа имения, принадлежащего доктору Николаю Антоновичу, состоящего в Пирятинском уезде при д. Писарщине и х. Саивке.
Земля мерою 806,8 десятины с постройками. Имение описано й назначено в продажу на удовлетворение купца Дмитрия Николаевича Кублицкого (у якого Огранович позичив під заставу 25 тис. крб. - Прим, авт.)».
Під виразом «земли при д. Писарщине», мабуть, треба розуміти землі Писарської Новоселиці , (Левади), а під виразом «земли х. Саивки» - землі колишньої Курилівщини. Власником цих земель став Кублицький, який, мабуть, .не думав на них господарювати і пустив їх у продаж через банк.
Ділянки цієї землі - Кублівщини, як їі називали в просторіччі, купували селяни не тільки сусідніх сіл.»
Про це свідчать назви товариств, які утворились новими землевласниками:
Кублицько- Булатецьке (3 члени),
Кублицько-Воскресенське (5 чл.),
Кублицько-Запорізьке (13 чл.),
Кублицько-Мечетське (7 чл.),
Кублицько-Несенівське (9 чл.),
Кублицько-Овсюківське (6 чл.),
Кублицько-Погорілівське (3 чл.),
Кублицько-Семенівське (4 чл.),
Кублицько-Тінське (11 чл.).
Поступове заселення спустілої Курилівщини почалося в кінці 1860-х років (в 1871 р. тут мешкало уже 26 душ), а з початком продажу землі купця Кублицького заселення стало більш інтенсивним.
Відроджуваний хутір увійшов до складу х. Саївки.
