|
||||||
Спадкування за законом
Спадкування за законом 1. Черговість спадкування за законом1. Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або незакликаються до спадкування, або вона розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом. Отже, спадкування за законом має місце тоді, коли не існує заповіту. Як випливає з положень гл.86 ЦК, підставами закликання до спадкування за законом є споріднення, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті. При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ст.1258 ЦК), крім випадків, коли черговість одержання права на спадкування змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Але такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ній участі, або такого, що має право на обов'язкову частку в спадщині (ст.1259 ЦК). 2. Підставами для усунення спадкоємця за законом від спадкування є: умисне позбавлення спадкоємцем життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя;умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права у них на спадкування;позбавлення спадкоємців батьківських прав. Перелік цих підстав передбачений ст.1224 ЦК. Але якщо, складаючи заповіт, спадкодавець може проігнорувати факт замаху на його життя чи на життя можливих спадкоємців і призначити того, хто вчинив замах, спадкоємцем, то при спадкуванні за законом усунення від спадкування має абсолютний характер. Але варто взяти до уваги, що обставини,які є підставою для усунення осіб від спадкування, мають бути встановлені лише в судовому порядку. 3. Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про її прийняття нотаріусу у встановлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично (ст.1268 ЦК). Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття останньої (ст.1273 ЦК). Стаття 1259 ЦК надає право спадкоємцям за законом за взаємною згодою змінювати встановлену ЦК черговість спадкування. Так, після відкриття спадщини спадкоємці можуть змінити черговість спадкування шляхом складення договору, відповідно до якого одночасно з їх чергою буде спадкувати спадкоємець іншої черги, що не закликається до спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідченим. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов'язкову частку (ст.1241 ЦК). Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, а й за рішенням суду. За позовом особи, що є спадкоємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 2. Спадкування усиновленими та усиновлювачами 1. Окрема стаття — ст.1260 ЦК — присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами. Усиновлення є юридичним фактом, в силу якого між дитиною й усиновлювачем встановлюються такі ж правові відносини, які існують між кровними батьками і дітьми. Усиновлені втрачають особисті і майнові права та обов'язки щодо своїх рідних батьків і кровних родичів і набувають їх стосовно усиновлювачів та їх родичів. Усиновлений та його нащадки не спадкують після смерті своїх кровних батьків, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. З врахуванням тієї обставини, що дитина може бути усиновлена й однією особою (жінкою або чоловіком) зі збереженням права одним з кровних батьків, визначаються спеціальні правила спадкування на ці випадки. Так, якщо дитина була усиновлена чоловіком, у неї також зберігається кровний зв'язок з матір'ю. У цьому разі дитина буде спадкувати як після матері, так і після усиновлювача. Якщо дитина усиновлена лише одним з подружжя, то вона буде спадкоємцем лише того з подружжя, хто дав згоду на її усиновлення. Це стосується усиновлювачів та їхніх родичів. Після смерті усиновленого спадкувати буде тільки той, хто давав згоду на усиновлення. 2. Закон не передбачає обов'язкової вказівки в актовому записі про народження дитини її усиновлювачів як батьків. За їх бажанням вони можуть бути записані в книгах записів народжень як батьки усиновленого, але можуть бути вказані і справжні батьки. Проте на виникнення права на спадкування ці обставини не впливають, оскільки юридичне значення має сам факт усиновлення. Рішенням суду про усиновлення може бути збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням. Тоді в разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, тобто він має успадкувати ту частку спадщини, яка наktжала б за законом його матері, батькові за походженням, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст.1266 ЦК). У разі (еоті брата, сестри за походженням усиновленого він може закли-атися до спадкування як спадкоємець другої черги за законом. 3. Черги спадкоємців за законом 1 У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним. Діти успадковують після смерті своїх батьків — як батька, так і матері. Якщо навіть шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але у свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадок і після батька, і після матері. Крім того, діти, народжені від шлюбу, пізніше визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, надалі свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, останнє встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства здійснюється запис в органах РАЦС До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст.1260 ЦК). Діти, що народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала у зареєстрованому шлюбі, але котра була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи. Право на спадкування мають не тільки діти, які вже народилися на час смерті спадкодавця, а й ті, котрі були зачаті за життя спадкодавця, та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячно-го строку після його смерті. Той з подружжя, хто пережив іншого, спадкує у першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не спричиняє правових наслідків і не створює передумов Для спадкування. У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини права на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або у судовому порядку. Проте у кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту Реєстрації акта розірвання шлюбу в органах РАЦС. Отже, якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, подружжя вважається таким, що перебуває У шлюбі і зберігає право спадкування одне після одного. Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не спричиняє юридичних наслідків. Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, якщо вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав, умисне позбавлення життя спадкодавця чи його спадкоємців). Доказом родинних та інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є: свідоцтва органів РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо. 2. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід з боку як батька, такі матері (ст.1262 ЦК). Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, передбачених ч.2 ст.1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо ж хто-небудь із спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються. Брати і сестри є спадкоємцями померлого, незалежно від того є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповнорідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків. Для встановлення факту споріднення необхідне подання відповідних документів. Зокрема, родинні відносини можуть підтверджуватися свідоцтвами органів РАЦС про народження, витягами з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем — братами, необхідно подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця. І якщо в цих свідоцтвах батьки — одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець — брати. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом. Спадкове майно між спадкоємцями другої черги ділиться в рівних частках. 3. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК). Третя черга спадкоємців спадкує у разі відсутності перших двох черг або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування. На підтвердження родинних відносин вимагається подання відповідних документів. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, в яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то можна! стверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання вказаних документів факт родинних відносин встановлюється судом. 4 У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК). Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є проживання претендентів на спадок однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст З СК сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Стаття 1264 ЦК захищає права тих осіб, яких спадкодавець вважав членами своєї сім'ї і котрі проживали з ним впродовж досить тривалого часу (5 років), ведучи спільне господарство, надаючи допомогу одне одному. Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витрати тощо) і що це тривало не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї, документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо. 5. В останню (п'яту) чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідні дід та баба тощо). При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, не враховуючи народження самого спадкодавця (ст.1265 ЦК). Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними документами, а у разі неможливості подання таких факт родинних відносин встановлюється у судовому порядку. До п'ятої черги спадкоємців за законом належать також утриманці спадкодавця. Особа вважається утриманцем за наявності таких умов: 1) особа є неповнолітньою або непрацездатною за віком або за станом здоров'я; 2) ця особа не є членом сім'ї спадкодавця; 3) матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця,була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування; 4) особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років. На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані Довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних організацій, правлінь ЖБК тощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Вказані документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати якісь Документи, що підтверджували б утримання, факт останнього може бути встановлений судом. Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я — за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи. 4. Спадкування за правом представлення 1. Особливим випадком спадкування є спадкування за правом представлення, передбачене ст.1266 ЦК. Сутність спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його онуки, правнуки, прабаба,' прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до жодної з черг спадкоємців за законом, проте вони не усуваються повністю від спадкування і за певних умов набувають право спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва — "спадкування за правом представлення"). Внуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько або мати, дід чи баба, брат або сестра, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успадковувати, але померли до відкриття спадщини. 2. Основні засади спадкування за правом представлення виглядають таким чином: 1) внуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (бабі, дідові),якби вони були живими на момент відкриття спадщини; 2) прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; 3) племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; 4) двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється одночасно кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. 3. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, внуки (правнуки) виявляються закликаними до спадкування разом зі спадкоємцями першої черги. При розділі спадкового майна вони ніби представляють своїх батька і (або) матір, що померли раніше. При цьому вони виступають як безпосередні спадкоємці спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють. Це означає, що внуки (правнуки) відповідають за борги спадкодавця, але не відповідають за борги своїх батьків, які померли до відкриття спадщини (за борги батьків вони відповідають у тому випадку, якщо виступають як спадкоємці останніх). Внукам і правнукам спадкодавця порівну належить та частка, переходила б за законом до їхніх батьків, що померли до відкриття спадщини. Ці правила поширюються на всі випадки спадкування за правом представлення, вказані у ст.1266 ЦК. 5. Розмір частки у спадщині 1. Відповідно до ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними. Проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести поділ спадкового майна в натурі (реальний поділ) відповідно до отриманих часток. Правило про те, що поділ майна здійснюється спадкоємцями відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при поділі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права проводити поділ спадщини, доки не народиться дитина (ст.1298 ЦК). Якщо досягнута згода спадкоємців на зміну розміру часток при отриманні рухомого майна, то поділ провадиться у спрощеному порядку: кожний зі спадкоємців одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між ними. Якщо в складі спадщини є майно, розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то поділ провадиться шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору. Якщо згоди щодо поділу майна спадкоємцями не досягнуто, поділ спадку провадиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом. Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної власності, то при її поділі застосовуються норми, що регулюють спільну часткову власність. | ||
|
Схожі матеріали:
| ||
| Всього коментарів: 0 | |
|
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
|
|
|
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |
 |  |