В цьому ж році 1 Травня в Городищенському лісі була проведена перша маївка. Спроба поліції розігнати мітинг зазнала невдачі. Більш відкрито діяло революційно настроєне населення влітку цього ж року. Перед жнивами на ст. Гребінка вибухнув страйк. Перелякане місцеве начальство звернулося до військового командування з проханням втихомирити залізничників. До Гребінки з Кременчука прибула рота солдатів 35-го Брянського полку. Страйк був придушений. Ця фізична наруга над мешканцями Гребінки в багатьох із них підірвала віру в доброго царя, у справедливість і чесність указів. Тому царський маніфест від 17 жовтня 1905 року був зустрінутий гребінчанами негативно. 7 грудня почався загальний страйк залізничників Гребінки та інших навколишніх станцій. Начальник Чернігово-Пирятинського відділу жандармського управління писав, що нормальну роботу транспорту вдалось відновити лише 18 грудня. Процес територіального розширення Гребінки помітно прискорився після закінчення будівництва ширококолійної магістралі в 1909 році. У зв'язку з цим з північного боку станції ,було укладено, до наявних ще 7 колій, а з південного вузькоколійна була замінена широкою в 7 колій і почала обслуговувати поїзди Бахмач — Одеса. Ця обставина призвела до побудови шляхопровідної лінії завдовжки 1,7 км від Оржиці на станцію з розгалуженням і водонапірною баштою. З розширенням колійного господарства збільшився штат путійців, було створено 2 колійні бригади, якими керували тоді М. П. Шевченко та Т. Д. Яременко.

   З початком імперіалістичної війни в 1914 році збільшилася кількість перевезень, тому терміново було побудовано двоповерхове приміщення навпроти вокзалу.

   Перший поверх займав підвідділ руху (начальник Дем'янівський), на другому поверсі розташувалися кімнати відпочинку поїзних бригад. З'явилося півсотні дерев'яних пакгаузів тля військових вантажів, до них були також підведені колії. Поїзди тоді рухалися паровозами серії Щ по 35 — 40 двовісних вагонів, пасажирські — серій А і Б по 6—8 вагонів. Колійне господарство перебувало в поганому стані, половину колій було закрито, на інших виблискували попередження про зменшення швидкості. Але не зважаючи ні на що, в роки першої світової війни звідси на фронт відправлялися обмундирування, боєприпаси, хліб, військове майно. Тут же, на станції Гребінка, знаходилися військові склади із зброєю і а продовольством.

  Напередодні Жовтневої революції Гребінка була великим залізничним вузлом. Розташована на пересіченні двох важливих магістралей, вона мала велике економічне і стратегічне значення. На станції знаходились військові склади з продовольством, обмундируванням, боєприпасами. В роки першої світової війни звідси відправлялись на фронт хліб, патрони, обмундирування.

   Після революції 1917 року на станції Гребінка «хазяйнували» представники Центральної Ради, гайдамаки, петлюрівці, німці. . Всіх їх мало турбували стан колій, необхідний ремонт — вони під загрозою смерті силоміць примушували обслуговуючий персонал станції пропускати поїзди в тил і на фронт.

   Під час громадянської війни Гребінка стала ареною жорстоких боїв Після встановлення Радянської влади в 1918 році в Гребінку незабаром заступили кайзерівські війська. Ця перемога коштувала окупантам великих втрат В боях під Гребінкою особливо відзначилися загони київських робітників, якими командували Г. Чудновський і В Боженко. В цих загонах налічувалося до 3000 чоловік

   Під натиском окупантів загони червоноармійців змушені були відступати до Ромодану. В одному з боїв поблизу Гребінки вони захопили у німців 6 гармат, 6000 снарядів, багато гвинтівок і патронів.
Захопивши Гребінку, німці негайно приступили до вивозу хліба і військового спорядження, якими були забиті розташовані тут величезні склади. За час свого перебування німецькі окупанти дощенту пограбували станцію і навколишні села.

   Проти німецьких загарбників трудящі розгорнули героїчну боротьбу, в околицях Гребінки організувалися партизанські загони, а в самій Гребінці — ревком. Його підпільною діяльністю керував І. П. Гапоненко.

  В околицях Гребінки організувались партизанські загони, які нападали на німецьких загарбників, виганяли їх з окупованих сіл. Один з таких партизанських загонів під командуванням Н. І. Обельця і його помічників І. Гончаренка та Ф. Онищенка сміливим ударом на світанку 10 листопада захопив Гребінку. Партизани роззброїли загін гайдамаків, забрали трофеї — кулемети, гвинтівки, зупинили ешелони і пасажирські поїзди, якими пересувалися ворожі війська.

  Велику допомогу трудящим Гребінки в боротьбі проти німецьких загарбників подав червоний загін Харківського паровозобудівного заводу, який наступав з боку Полтави і разом з партизанами громив ворога.

  Після вигнання німців Гребінку деякий час займали петлюрівці. Та під натиском Червоної Армії і партизанських загонів і вони в січні 1919 року ганебно звідси втекли. Швидко відновили свою роботу радянські органи. Але зразу перейти на нові рейки суспільного життя трудящим заважали контрреволюційні сили. 9 серпня 1919 року Гребінку захопили денікінці. Своїми жорстокими розправами вони надовго запам'яталися гребінчанам. Не було жодного дня, щоб когось не розстріляли або не повісили. На подвір'ї багатія Козенка білогвардійці зробили шибеницю. Вона ніколи не пустувала.

  У грудні 1919 року почалися бої за визволення Гребінки. З Харкова наступав червоноармійський бронепоїзд «Смерть буржуазії», ішли радянські війська. В районі Лутайки (околиця Гребінки) стався бій. Денікінський полк склав зброю. 13 грудня частини Червоної Армії вступили в Гребінку. У цих боях відзначився загін А. В. Полупанова.

  Для успішної боротьби з контрреволюційними зграями в роки громадянської війни часто виникала потреба перекидати окремі з'єднання Червоної Армії з одного фронту на інший. Багато військових частин ешелонами переїжджало і через Гребінку. Для проведення політмасової роботи серед червоноармійців, залізничників, пасажирів і навколишнього населення на станції було організовано спеціальний агітпункт. Працівники агітпункту організовували мітинги, читали лекпії, поширювали пропагандистську літературу.

  Відгриміли бої громадянської війни, країна заліковувала рани, відроджувала промисловість, сільське господарство. Важливе місце у відбудові зруйнованого господарства відводилось транспорту. Це добре розуміли гребінківські залізничники і під керівництвом партійного осередку станції дружно взялися за роботу. Партійний осередок був невеликий, але авторитет його швидко зростав. Комуністи організовували суботники по ремонту залізничних колій, службових приміщень, по впорядкуванню селища. Поступово оживали пустирі, споруджувалися підприємства побутового обслуговування.

  На заклик Комуністичної партії і уряду трудящі Гребінки в 1921 році взяли енергійну участь в заготівлі хліба для робітників Донбасу. В січні села Пирятинського повіту доставили на станцію 50 тис. пудів хліба. Гребінчани швидко його навантажили у вагони і відправили на місце призначення. Через 2 місяці з повіту через Гребінку було відправлено шахтарям 35 вагонів хліба і вагон сала, а в кінці 1921 року — ще 500 тис. пудів.

  Партійний осередок станції зростав. В дні Ленінського призову в ряди партії вступили начальник підмінного пункту В. А. Повороженко, машиністи М. Т. Губка, В. В. Повороженко, слюсарі А. Я. Тарасюк та І. Д. Криворучко, оглядачі вагонів І. Г. Василенко і М. Т. Ландар, помічник машиніста І. В. Куприков та інші.

  Надійними помічниками комуністів були комсомольці і члени профспілки. Вони розгорнули культурно-освітню роботу на станції і в селі Городищі. Почали з клубу, який невдовзі було відкрито на залізничному вузлі. Біля клубу посадили сад, побудували літній театр. Завідуючий клубом Тарас Прихненко вміло організував роботу гуртків художньої самодіяльності. Добре прославився драматичний гурток. Не було жодного вихідного дня, щоб аматори не виступали з п'єсою чи концертом. Часто драмгуртківці виїжджали в сусідні села, на станції Ромодан, Лубни, Прилуки, Яготин.

  Великий успіх мала сім'я залізничника Гната Гуняги. Сам він прекрасно грав на скрипці. Його сини стрілочники Григорій і Дмитро були хорошими баяністами. Дочки Віра і Варвара — грали на гітарі, а зять Сергій — на мандоліні. Учасниками цього сімейного ансамблю були і внуки старого Гуняги — всього 15 чол. На їх концерти приходили люди з багатьох сіл. Вони виступали і в Києві перед робітничими і студентськими аудиторіями.

  Палкими любителями мистецтва були старший телеграфіст Г. П. Литвиненко і його сестра Оксана, телеграфісти П. С. Дикий, І. М. Юрков з дружиною Ольгою Михайлівною, машиніст І. А. Павлович, механік Д. І. Іващенко та інші. Вони постійно брали участь у виставах і концертах.

  Починаючи з 1926 року, в клубі регулярно демонструвалися кінокартини.

Довгий час жителям Гребінки довелося світити гасовими лампами і каганцями. Ці побутові незручності негативно відбивалися і на роботі, і на культурному відпочинку. І коли в Гребінці почали споруджувати електростанцію, все населення допомагало будівельникам. У 1928 році було завершено будівництво електростанції, і яскраві вогні засяяли в будинках і на вулицях селища.

  Незабаром появилося і радіо. Кіномеханік Олександр Розкладій та монтер зв'язку Андрій Шейко змонтували перший у Гребінці радіовузол. В багатьох квартирах слухали передачі з Москви, Києва, Харкова та інших міст Радянського Союзу.

  Остаточно була розв'язана і шкільна проблема. До революції у Гребінці не було своєї школи, і діти залізничників навчалися в Городищі. Після перемоги Жовтня в селищі відкрили початкову школу. Але вона розміщалася в незручному приміщенні, що відбивалося на її роботі. На відзначення Першого травня 1929 року гребінчани заклали фундамент нової семирічної школи. Щоб прискорити будівництво, жителі провели кілька суботників. У новій школі обладнали предметні кабінети, відкрили бібліотеку. Для вчителів і учнів були створені хороші умови для праці й навчання.