Понад два роки Полтавська область область і наш Гребінківський район були окуповані ворогами.
Війна - це горе і смерть, плач вдів і матерів...
Війна руйнує все і вбиває в зародку життя. Війна і окупація завдали величезних людських втрат і матеріальних збитків.
Відступаючи, фашисти убивали, палили і руйнували усе, що було на їх шляху.
Коли німецькі фашисти напали на нашу країну,
багато жителів Гребінки пішло на фронт, щоб із зброєю в руках захищати завоювання Жовтня.
Ось про що говорять цифри і факти державного архіву Полтавської області (вих..№ 06-13-9 від 5.04.93р.):
• населення Гребінківського району за період окупації скоротилося на 9398 чоловік;
• вивезено на каторжну працю до Німеччини 2518 чоловік, переважно молоді, чоловіків - 844, жінок -1674;
• нараховувалось до окупації 34 школи, в них навчалось - 4423 учні, після звільнення - 3565 учнів.
До лав Червоної Армії за роки війни було мобілізовано 4900 чоловік. До рідних домівок не повернулося 2820 наших земляків (Книга Пам'яті України, Полтавська область, том № З Книги Скорботи України (том № 1 і том № З Полтавської обл..)
Жертвами війни та окупаціі стали 250 чоловік. Остарбайтери (закатовані, розстріляні, померлі концтаборах) - 40чоловік (книги Скорботи том N91 і том № 3)
У Книзі Пам'яті ми бачимо цілі сім'ї односельців, які не повернулися з фронтів додому. Назвемо лише деякі з них: брати Дебелі із Березівки - Григорій Прокопович, Іван Прокопович, Микола Прокопович, Михайло Прокопович. Сім'я Писанок із Корніївки - Василь Свиридович, Герман Свиридович, Мотрона Свиридівна. Сім'я Угоденко із Григорівки - Іван Сидорович, Надія Сидорівна (партизанка з'єднання С А. Ковпака), Олександр Сидорович , Павло Сидорович. Брати Хребти із Михайлівки - Микола Федорович, Михайло Федорович, Федір Федорович. Сім'я Стадник із Грушківки - Ганна Андріївна, Григорій Андрійович, Трифон Андрійович. Брати Березоворудські із Олексіївки - Григорій Васильович, Лука Васильович, Максим Васильович. Сім'я Бровар - Василь Антонович, Іван Антонович, Микола Антонович, батько Ангон Іванович.
18 вересня 1941 року наші війська залишили Полтаву, але ще з липня 1941 року близько 30 німецьких літаків майже щоденно скидали на станцію Гребінка авіаційні бомби. Адже через неї йшло багато воєнних ешелонів з евакуйованим заводським обладнанням, з людьми.
Колія Гребінка - Полтава мала важливе значення для постачання військ Південно - Західного фронту. Станція, як важливий залізничний вузол, прикривалася зенітною артилерією і літаками-винищувачами. Зенітна артилерія на той час була не зовсім ефективним засобом боротьби з авіацією противника, а літаки винищувачі І-16, які прикривали Гребінку з Ульяновського аеродрому, мали набагато гірші тактично - технічні характеристики, ніж німецькі.
Як пише О.І.Припутень: "За весь період бомбардування станції я бачив тільки одного збитого німецького бомбардувальника Ю - 88, який впав у районі Шрамківки. Бо був підбитий нашими зенітками і відстав від своєї групи. Цим скористався наш винищувач і добив його".
Протягом 3 місяців бомбардувань на коліях станції утворилося 90 воронок. Відновлювальними роботами керував майстер Т.Д Яременко і бригадир колії Г.Т. Моцокін. Ремонтники знаходилися на казармовому становищі, нелюдськими зусиллями підтримували рух по 16 та 17 коліях.
19 вересня 1941 року фашисти вступили на станцію Гребінка. На другий день тут з'явився обер-майстер Майєргоф. Протягом 4 діб всі колії були перешиті на німецьку лінію. Працювали на цих роботах тисячі людей з Городища та інших навколишніх сіл. Серед інших були розстріляні шляхові робітники Козаренков і Арбузов. Розстрілювали їх між Гулаківкою та Слободо-Петрівкою.
В оборонних та визвольних боях на території Гребінківського району загинуло 412 бійців та командирів Червоної армії. Прах загиблих покоїться в 19 братських могилах, 6 індивідуальних, 5 безіменних.
На місці поховань встановлено 27 пам'ятників, меморіальний комплекс у місті Гребінка. 'Тридцять четвіркою", яка першою увірвалася в Гребінку, командував Герой Радянського Союзу Ю.М. Сагайдачний, почесний громадянин міста, на жаль, нині покійний.
На честь героїв-танкістів височить тепер у центрі міста легендарний ІС-2. Іменами героїв - земляків названі вулиці: братів Кулаксузян в місті Гребінка, братів Криворучків с. Сербинівка, вулиця Бровара в Олексіївці, поле медсестри Ольги Бесєди в сільськогосподарському підприємстві "Ульяновське". Про них розповідають документи і експонати районного народного музею.
1942 рік, нинішня вулиця Калініна
Понад 3500 наших земляків нагороджено орденами і медалями. А Григорій Кагамлик і Василь Риндя стали Героями Радянського Союзу, Михайло Вовк і Олександр Яценко - кавалерами трьох орденів слави.
У вересні 1941 року німецькі фашисти підійшли до Гребінки. Мужньо захищали радянські воїни важливий залізничний вузол.
Через Гребінку один за одним ішли на фронт поїзди з військами, боєприпасами, а в протилежному напрямку — санітарні поїзди з пораненими, евакуйованими, промисловим устаткуванням. І гребінківські залізничники робили все, щоб без затримки просувати важливі состави. Незважаючи на систематичні бомбардування, стрілочники і складачі, машиністи і оглядачі вагонів — всі трудились на своїх ділянках.
Попавши в оточення між річками Удай, Сула, Оржиця, вони не здавалися. Окупанти вважали, що з оточеною групою покінчено, і бойові сили направили далі, а по польових дорогах рушила німецька піхота з обозами. Колони просувались повільно, гітлерівці зупинялись в селах, полюючи на курей, гусей та іншу живність. Одна така колона розтяглася вздовж залізничної колії Гребінка — Лазірки.
Раптом з туману, постукуючи колесами, виринув дивовижний поїзд: спереду — броньований вагон з гарматами і кулеметами, за ним — паровоз в клубах пари, і знову броневагон, наїжачений стволами. Не встигли гітлерівці опам'ятатись, як пролунав залп... По ворожих солдатах і офіцерах строчили кулемети.
Розстрілявши колону, бронепоїзд зник.
А через півгодини бронепоїзд з'явився біля Гребінки, знищив на роздоріжжі ще одну колону фашистів. Кілька десятків автомашин запалало на дорозі.
Паровоз дав задній хід і помчав до Лазірок. На околиці цього містечка знову попався обоз, який рухався вздовж лінії. Гітлерівські солдати стрибали з фургонів і розбігалися. Чотири гармати та десять «максимів» повели такий шквальний вогонь, що від обозу залишились тільки уламки.
Командиром цього «таємничого» бронепоїзду був Костянтин Черних. Вчорашній сапер, він разом з своїми однополчанами відступив з боями від Дніпра і опинився в Гребінці. Тут біля депо він і побачив бронепоїзд. Щоправда, паровоз розбитий, але все-таки паровоз. Не витримало серце колишнього залізничника. Адже 17 років працював він машиністом. Підлатали трохи паровоз і виїхали з депо. А коли бронепоїзд з'явився на станції, більше ста бійців попросились у команду. Відібрали 20 кращих артилеристів і кулеметників. Ось тоді і з'явився на перегоні Гребінка—Лазірки «таємничий» бронепоїзд.
Та не довго довелось діяти. Гітлерівці кинули на боротьбу з бронепоїздом значні сили авіації і артилерії. В багатьох місцях було пошкоджено колію. Зрозумів тоді Черних: закінчились героїчні рейси. Він наказав команді покинути бронепоїзд, добиратися до своїх, а сам, щоб не дісталась бойова машина ворогу, на великій швидкості помчав вперед. Невдовзі рознісся страшенний гуркіт, здибились темно-зелені громади і полетіли з насипу. Разом а бронепоїздом загинув і його хоробрий командир К. Черних. Сталося це 24 вересня 1941 року поблизу Гребінки.
Коли фашисти ще підходили до Гребінки, райком партії доручив спеціальній групі комуністів евакуювати у тил рухомий склад та сім'ї залізничників. Відправились останні состави. Виконавши завдання, група комуністів у складі І. А. Зайчика, С. С. Третяка, Н. І. Брагінського, О. О. Шамайка, І. Д. Криворучка, В. Г. Литовка та інших повинна була влитися у військові частини діючої армії. Але німецькі загарбники в районі станції Лубни перерізали шлях. Декому в цієї групи вдалося вийти з оточення, а
Литовці, Криворучку та іншим прорватися не пощастило.
Вони вирішили тоді діяти на окупованій території проти фашистів. Незабаром її схопили гестапівці. Шість місяців тривали катування і нелюдські муки. Але зламати волю комуністів фашистам не вдалося. Нічого не добившись, вони розстріляли відважних радянських патріотів.
Хоч Гребінка перебувала в глибокому тилу ворога, але німецькі фашисти весь час почували себе, як на фронті. Радянські патріоти розгорнули активну боротьбу проти окупантів.
Одним з таких патріотів, які діяли в Гребінці, був секретар комсомольської організації Лубенського учительського інституту Д. П. Калімбет. Коли німецькі загарбники підійшли до Лубен, райком партії запропонував Калімбетові залишитись на окупованій території для підпільної роботи. Йому вдалося влаштуватись секретарем у старостаті селища Гребінки. Тут він видав чимало довідок нашим патріотам і цим самим визволив їх від поневіряння в Німеччині.
Якось, розбираючи чергову пошту, Калімбет побачив листа, адресованого начальникові поліції. Колишні куркулі з його села — Великої Кручі Пирятинського району, які з приходом німців знову підвели голови, повідомляли поліцію, що десь
у Гребінці живе активний комуніст Дмитро Калімбет.
Лист так і не потрапив до начальника. Але вороги не вгамувались. В один з травневих днів 1942 року Дмитро був заарештований. Незважаючи на жорстокі катування, він мовчав. Фашисти його розстріляли.
Вересень 1943 року. При відступі німці руйнували всі стратегічні об'єкти. В тому числі і колії. Спеціальним механізмом "черв'як" ламали шпали, гнули рейки, стрілочні переводи. Щоб повністю відновити післявоєнне колійне господарство, потрібні були 10 років тяжкої праці. Навіть з двометрових рейок ліпили, аби відновити рух.
Багато бойових подвигів здійснили гребінчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всім радянським людям відомий подвиг славного представника гребінківської комсомолії сержанта Григорія Кагамлика, який героїчно загинув на полі бою, але не пропустив ворожі танки.
Це було в лютому 1943 року. Підрозділ, в якому служив
Григорій Кагамлик, готувався до відсічі ворогові. За даними розвідки, фашисти повинні вранці перейти в наступ. Командир вирішив вислати назустріч ворожим підрозділам бронебійників на чолі з сержантом Кагамликом. Під покровом темряви, по коліна шугаючи в глибокий сніг, чотирнадцять сміливців дійшли до виярка біля дороги, що вела в село Нікольське Курської області, і там окопалися.
Коли над селом займався ранок, вони побачили німецькі танки. Пролунали вибухи. Григорія і ще двох бійців присипало землею. Один із снарядів вибухнув зовсім близько від кулеметного гнізда лівого окопу.
Стріляючи на ходу танки наближались. Ось уже до них не більше 500 метрів. Сержант вистрілив — і сталева потвора задимілась. Ще один танк підбив бронебійник Юрій Антонов. Два інші танки не витримали вогню і повернули назад.
Та незабаром гітлерівці повторили атаку.
П'ять танків навально рвалися вперед. Один з них ліз прямо на Григорія. Відстань була п'ятдесят метрів, сержант ледве встиг вистрілити, і машину охопило полум'я. Розгорівся жорстокий бій. Через кілька хвилин перед окопом палали три ворожі танки. Влучний вогонь радянських бійців примусив фашистів знову відійти.
Рідшали й ряди сміливців. Сам Кагамлик був двічі поранений, але продовжував керувати обороною. Не минуло й чверті години, як німці в третє пішли в атаку. За самохідними гарматами і танками сунулись фашистські автоматники. Уже в перші хвилини бою вдалося пошкодити самохідну гармату й запалити два танки. Та в цей час ворожа куля пронизала груди відважного сержанта, все пішло обертом. Опам'ятавшись на дні окопу, він кров'ю написав на комсомольському квитку:
"Помру, але не відступлю ні кроку назад. Клянусь своєю кров'ю. Сержант Кагамлик».
Надвечір підійшло підкріплення. Біля пораненого Кагамлика і його мертвих товаришів лежало понад 80 трупів фашистських автоматників, диміло близько десяти ворожих танків. Стікаючи кров'ю, сержант тільки й зміг сказати:
«Я бився до останнього патрона. Фашисти не пройшли».
Село Нікольське так і залишилось для гітлерівців неприступним плацдармом. Сержанту Кагамлику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім'я відважного патріота назавжди занесено до списку підрозділу, а його комсомольський квиток передано до Московського державного історичного музею, де він зберігається як одна з найцінніших реліквій.
За рішенням XV обласної комсомольської конференції Полтавщини Григорій Кагамлик навічно обраний членом обкому комсомолу.
Серед героїчних захисників Брестської фортеці був гребінчанин Валентин Прохоров, нині газоелектрозварник електростанції. Славний шлях пройшов працівник контори зв'язку М. Г. Вовк, кавалер трьох орденів Слави. Він захищав Керч і Севастополь, пройшов а боями весь Крим, воював у Болгарії, Югославії, Угорщині й Чехословаччині.
За відвагу і мужність, виявлену в боях,
старший сержант О. Т. Яценко нагороджений трьома орденами Слави, орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». Тепер він працює на станції Гребінка.
Сержант артилерійського полку М. П. Садовниченко в перші дні війни потрапив у фашистський полон. Там усе витримав: і голод, і нелюдську працю, і знущання. А коли трапилась нагода, втік і став партизаном загону, який діяв на території Бельгії. Партизани палили склади, робили диверсії на залізницях, переслідували і знищували відступаючих гітлерівців. У цих операціях Садовниченко брав участь як рядовий боєць. У загоні його називали «Мішель з Росії». Нині хоробрий партизан працює вчителем історії в Гребінківській школі № 2. Десятирічним хлопчиком прийшов у партизанський загін
Василь Боровик, тепер машиніст тепловоза паровозного депо.
Великих збитків завдали фашисти Гребінці. Повністю були зруйновані корпуси паровозного і вагонного депо, вокзал, школи, лікарні, багато житлових будинків. Сотні сімей залишились без притулку.
За два роки окупації німецькі фашисти розстріляли сотні гребінчан. Серед розстріляних — активісти вузла
Дарія Овчаренко, Віра Луценко, Наталія Арбузова, директор промкомбінату
Сергій Кутовий,Єлисей Милокост, секретар райкому партії завідуючий фінансовим відділом Пантелеймон Лобода, начальник станції
Андрій Патрікєєв та багато інших. Десятки жителів селища фашисти забрали в Німеччину на каторжні роботи.
Розгорнувши рішучий наступ, доблесні радянські війська
19 вересня 1943 року визволили Гребінку від фашистської погані. У цих боях взяла участь зокрема 253-я стрілецька дивізія 47-го стрілецького корпусу 40-ї Армії та 2-а мотострілецька бригада 10-го танкового корпусу.
Рівно два роки - від 19 вересня 1941 до 19 вересня 1943 в Гребінці господарювали німецько - фашистські окупанти, гітлерівці розстріляли, вивезли до Німеччини на примусові роботи сотні жителів. Зруйнували паровозне і вагонне депо, школи, лікарні, багато будинків. Але почували вони себе незатишно через активні дії підпільників-патріотів. Героїчно воювали наші земляки і на фронтах. Їхніми світлими іменами рясніють пам'ятники мало не в усіх країнах Європи.
РОХМАНІЙКО АНДРІЙ ДАНИЛОВИЧ
