Гребінківський залізничний вузол розташований у західній частині Полтавської області по лівому березі річки Оржиці на перекресті даок важливих залізничник магістралей Харків — Київ і Москва - Одеса. Декілька століть тому на десятки кілометрів тут простягся незайманий, звіку не ораний степ. По ньому, перетинаючи яруги та вибалки, гублячись за блакитними стрічками річок та мілководних ставків, тягнулися невиїжджені напівзабуті дороги.
Саме над річкою Оржицею близько 988 року Київський князь Володимир Святослевович заснував Городище, що входило до складу Переяславського князівства і становило його східний укріплений рубіж.
Десь між 1238-1240 роками татаро-монголи йдучи на Київ, розгромили Городище. Лише в другій половині 17 ст. воно було заселене вдруге і потрапило до володинь лубенського полковника Лентія Свічки. За даними 1740 р. Городище входило до Пирятинської сотні. Згодом через борги частина володінь перейшла до рук інших поміщиків (Гробовського, Стороженка. Фініка) За родиною Свічки залишилась тільки Слобода-Петрівка, що знаходилась біля Городища і згодом перетворилась на хутір з сумною назвою Тінь. З 1863 року хутір стає волосним центром Пирятинського повіту.
У 1895 році, коли розпочалося будівництво залізничної колії Харків - Київ, невеличкий хутір Тінь розширився за рахунок залізниічних будівель, перетворився на станцію Петрівка. У 1901 році станцію і населений пункт було названо Гребінкою на честь українського письменника Є. П.Гребінки який народився за 14 кілометрів звідси на х. Убіжище (тепер с. Мар'яиівка). Довгий час Гребінка залишалась волосмим центром Пирятинського повіту
У цьому ж році залізнична колія Полтава - Київ була здана в тимчасову експлуатацію. Будували цю залізницю тисячі робітників вручну (з лопатами, кайлами, тачками, підводами), робочий день тривав 11-14 годин, люди отримували мізерну зарплату.
Початковий варіант побудови станції Гребінка планувався в районі сучасною 138—140 км, але землевласник Г. Пушкін відмовив у проханні МШС продати землю під забудову.
Станція Гребінка, яка будувалася під керівництвом інженера шляхів сполучення Тихеєва, була здана в експлуатацію
у 1904 році. Крім вокзалу були зведені двоповерховий будинок для обслуги та одноповерхове житло для начальника станції. Оглядачі вагонів мешкали в нерухомому вагончику, розміщеному на східному боці станції в напрямку на Полтаву.
Землі довкола Гребінки в кінці XIX ст. належали із східного боку великому земельному магнату Кулішу, із заходу — поміщику (СІЧЦІ, з південного боку — землевласнику Стороженку.
За переказами старожилів-залізничників станція на той час становила собою примітивну мережу колій. 3 північного боку було 4 широкі колії, з південного — 4 колії вузькі. Паровози серії СО постачалися водою безпосередньо з річки Оржиці, Де стояв насос, що подавав воду в бак, а звідти вода потрапляла в тендер паровоза За добу проходили 3—4 вантажних поїзди, потужністю 350—400 тонн, та 2—3 пасажирських, що мали по 5—6 класних двовісних вагонів. Залізниця в той час називалася Московсько-Киево-Воронезькою.
Раніше, була збудована вузькоколійна залізниця, яка йшла від Бахмача в напрямку Одеси. За кілька кілометрів від місця виникнення Гребінки знаходилась і станція, що називалась спочатку Петрівкою, а потім перейменована в Оржицю. Вузька колія залишалась неперебудованою ще десяток років. Тому всі вантажі, які йшли з вузької на широку колію і навпаки, треба було на новій станції Гребінка перевантажувати. Це потребувало чимало робочої сили.
Та бажаючих одержати роботу було набагато більше. З Городища, Слободо-Петрівки, Корніївки та інших навколишніх сіл приходили на станцію сотні наймитів і бідняків. Але одержати роботу не кожному щастило, бо перевантаження товарів було віддане на відкуп підрядчику Йосипу Гуревичу. І тільки через нього можна було одержати «право на працю. За перевантаження одного вагона Гуревич брав у адміністрації станції 1 крб. 20 коп., а робітникам платив лише 80 коп. Таким чином, третина зароблених вантажниками грошей залишалася в кишені підрядчика.
Немало зароблених потом бідняцьких грошей перепадало і куркулю Федоту Козенку. Цей спритний шахрай, як тільки почали споруджувати станцію Гребінки, зразу ж пронюхав, що тут пахне неабияким заробітком і збудував крамницю. А щоб мати ближчі стосунки з «діловими людьми», взяв собі на квартиру підрядчика Гуревича. Козенко продавав горілку, різні продукти. Споюючи вантажників, він забирав у них значну частину зароблених грошей.
Робота на перевантаженні була важка. Про різні механізми, пристосування не могло бути й мови. Просто підкочували вагон до вагона і вручну перекидали вантаж. Коли це були мішки або ящики, то ще нічого. Значно довше було перевантажувати вугілля, вапно чи цемент. Особливо робота ускладнювалась взимку, коли на станцію прибували вагони із замерзлими матеріалами. Щоб перевантажити такий вагон, 4 робітники були змушені працювати 4—5 годин. І це за 80 копійок!
Для відпочинку робітників був побудований приземкуватий барак. І стіни, і дах, і нари — все було із шпал. Закінчивши роботу, знесилені люди покотом лягали на нарах, щоб трохи відпочити, поки підійде чергова партія вагонів. Життя робітників Гребінки дедалі ставало ще тяжчим. Вони працювали по 12 годин на добу, а платили їм мізерну плату. Стрілочники, наприклад, одержували на місяць по 15 крб. 30 копійок. Хоч селище навколо станції зростало, але воно ще довго залишалося невпорядкованим: на вулицях стояла грязюка, не було ні школи, ні лікарні. По медичну допомогу жителі зверталися аж у Пирятин, а їхні діти вчилися у селі Городищі, де існувала двокласна церковнопарафіальна школа, у якій на 50 дітей працював лише один учитель. Більшість дітей трудящих не мала можливості вчитися.
1904 році у Городищі організувався підпільний гурток, ним керувала місцева вчителька О.Л. Жигадло. До гуртка входили селяни і залізничники Гребінки. Найактивнішими учасниками були Олександра Квітка (Рохманійко), Харитон Рябокінь, Пилип Кравченко, Кирило Чуїх, Антон Носар, Петро Рохманійко, Михайло Кравченко та інші.
Значну допомогу гуртківцям подавали студенти Лубен і Прилук. Вони привозили в Городище брошури, листівки. Цю нелегальну літературу члени гуртка поширювали серед жителів села і станції Гребінки. При школі, де працювала О.Л. Жигадло, була невелика бібліотека. Тут часто збиралась молодь, читала заборонені книги, слухала виступи учасників гуртка.
Першого травня 1905 року в Городшценському лісі була проведена маївка. На ній з палкими промовами виступили агітатори. Спроба поліції розігнати мітинг зазнала невдачі.
Більш відкрито діяли гуртківці
влітку 1905 року. Прокламації, листівки з закликами до революційної боротьби поширювалися в Корніївці, Григорівці, Писарщині та інших навколишніх селах.
Перед жнивами на станції вибухнув страйк. Перелякане місцеве начальство звернулося з проханням до військового командування допомогти втихомирити залізничників, і до Гребінки з Кременчука прибула рота солдатів 35-го Брянського полку. Солдати не тільки придушували революційні виступи, але и були використані як робоча сила на перевантаженні вагонів. У пошуках робочої сили Гуревич ще звертався до тюремного начальства, щоб прислали в'язнів з полтавських виправних рот. Під охороною військової частини і загону жандармів Гуревич примножував свої прибутки використанням дешевої робочої сили солдатів і в'язнів.
З недовір'ям поставилось населення до царського маніфесту
17 жовтня 1905 року. Для зачитання тексту маніфесту жителям Гребінки та навколишніх сіл на сходку, яка була проведена в селі Городищі (поблизу Гребінки) прибув земськии начальник Іванов. Він поважно зійшов а брички, піднявся на вітряк і почав читати. У юрбі почувся сміх. Селяни Марко Василенко, Харитон Рябокінь і Марко Стеценко повернули вітряк з земським начальником у протилежний бік, де не було людей. Наполоханий Іванов квапливо сів у бричку і втік. Урядник Кругляк хотів бігти на станцію, щоб телефоном повідомити в Пирятин про настрій селян, але його затримали і роззброїли.
За прикладом московського пролетаріату 7 грудня почався загальний страйк залізничників Гребінки та інших навколишніх станцій. Начальник Чернігово-Пирятинського відділу жандармського управління писав, що нормальну роботу транспорту удалось відновити лише 18 грудня.
Після придушення грудневого страйку реакція перейшла в наступ. Поліцейські органи заарештували 18 активістів. У документі департаменту поліції сказано: «За агітацію місцевих селян до повалення державного ладу».
6 лютого 1906 року Б. Ворона, А. Носар, П. Рохманійко, М. Кравченко були вислані у Вологодську губернію під гласний нагляд поліції на три роки. Там же відбували заслання О. Квітка і X. Рябокінь, у Томській губернії на засланні перебував І. Попович.
Переслідування учасників революційного руху тривало і далі.
12 грудня 1906 року під час обшуку знайдено заборонену літературу у вчительки О. Л. Жигадло. ї притягли ї до відповідальності.
Але ні заслання, ні каторга, ні жорстокий режим столипінської реакції не зламали волі залізничників і селян до боротьби за визволення з-під гніту експлуататорів.
Напередодні і підчас революційного перевороту 1917 року Гребінка вже вважалася значним залізничним вузлом, а ппід час громадянської війни стала ареною жостоких боїв. На початку 20-х років закріпилася радянська влада в Україні і гребінчани перейшли на мирні рейки суспільного життя. В період 1920-1921 рр. на ст. Гребінка була введена механічна централізація стрілок: по західнім горловині повністю, по східній-лише головні колії.
18 вересня 1941 року наші війська залишили Полтаву, але ще з липня 1941 року близько 30 німецьких літаків майже щоденно скидали на станцію Гребінка авіаційні бомби. Адже через неї йшло багато воєнних ешелонів з евакуйованим заводським обладнанням, з людьми.
Колія Гребінка - Полтава мала важливе значення для постачання військ Південно - Західного фронту. Станція, як важливий залізничний вузол, прикривалася зенітною артилерією і літаками -винищувачами. Зенітна артилерія на той час була не зовсім ефективним засобом боротьби з авіацією противника, а літаки винищувачі І-16, які прикривали Гребінку з Ульяновського аеродрому, мали набагато гірші тактично - технічні характеристики, ніж німецькі.
Як пише О.І.Припутень: "За весь період бомбардування станції я бачив тільки одного збитого німецького бомбардувальника Ю - 88, який впав у районі Шрамківки. Бо був підбитий нашими зенітками і відстав від своєї групи. Цим скористався наш винищувач і добив його".
Протягом 3 місяців бомбардувань на коліях станції утворилося 90 воронок. Відновлювальними роботами керував майстер Т.Д Яременко і бригадир колії Г.Т.Моцокін. Ремонтники знаходилися на казармовому становищі, нелюдськими зусиллями підтримували рух по 16 та 17 коліях.
19 вересня фашисти вступили на станцію Гребінка. На другий день тут з'явився обер-майстер Майєргоф. Протягом 4 діб всі колії були перешиті на німецьку лінію. Працювали на цих роботах тисячі людей з Городища та інших навколишніх сіл. Серед інших були розстріляні шляхові робітники Козаренков і Арбузов. Розстрілювали їх між Гулаківкою та Слободо-Петрівкою.
Вересень 1943 року. При відступі німці руйнували всі стратегічні об'єкти. В тому числі і колії. Спеціальним механізмом "черв'як" ламали шпали, гнули рейки, стрілочні переводи. Щоб повністю відновити післявоєнне колійне господарство, потрібні були 10 років тяжкої праці. Навіть з двометрових рейок ліпили, аби відновити рух.
З часу визволення шляховим майстром знову стає Т.Д. Яременко. Його на цьому посту змінюють Шибаєв, а потім Руденко. Начальником дистанції призначено у 1948 році Захара Максимовича Мовенка. 3 1953 - Євгена Андрійовича Любімова. Цього часу колективом розпочато капітальний ремонт головної колії з укладенням двадцятип'ятиметрових рейок типу Р-50 та встановлення колії на щебінь.
Слід, мабуть, звернути увагу, що з 26 травня 1953 року в Лубенську дистанцію колії Південно -Західної залізниці перейменовано на 18 Лубенську дистанцію колії Південної залізниці. А з 3 червня 1953 року вона знову перейменована - на 18 дистанцію колії Південної залізниці з центром у Гребінці.
З 1956 року начальником у ній - Георгій Тихонович Линник.3 1960 року-Микола Сергійович Виставний. Шляховими майстрами приходять В.К.Гринь і В.О Шпурик. З 1963 року розпочинається потужна робота з електричної централізації стрілок. Колектив отримує нову техніку, йде зміцнення колій, замість паровозів ФД по них пішли ТЕ -3.
Знаменно, що 100- річний ювілей Гребінківського вузла співпав з 50- річним ювілеєм Перемоги у Великій вітчизняній війні.
У 1961 році перші тепповози своїми гудками сповістили землям Полтавщини і всьому напрямку Дарниця - Лозова про новий етап розвитку Південної залізниці: 2 лютого у святковій обстановці було подано перший тепловоз під поїзд.
Саме на станції Гребінка народилась ініціатива, що набула широкого розмаху на мережі залізниць. - це формування спарених порожніх составів та водіння їх одним локомотивом. Неважко підрахувати, який економічний ефект приніс залізниці кожний такий состав зокрема й новаторський метод взагалі.
В середині 70-х років розпочалися роботи з автоматизації та телемеханіки. В цей час була
побудована автоблокувальна система з диспетчерським управпінням на дільниці Київ - Гребінка, новий пост електроцентралізації, введені в дію АТС, поїзний радіозв'язок між тепловозами.
В наслідок підвищення розмірів руху поїздів та маневрової роботи, прокладено двоколійну дільницю Київ — Гребінка.
У 60-ті роки починає активно розвиватися станційне господарство. Впроваджується електрична централізація стрілок, телетайпний зв'язок.
З 1980-го за активної участі тодішнього начальника станції Сергія Десятника реконструюються станційні приміщення, вводиться в експлуатацію гірка малої потужності, сортувально-відправного парках з 9-ти шляхів, гірковий пост, одноколійний перегін у бік Полтави і багато іншого.
Важливі зміни відбувалися і в 90-і роки минулого століття. Прийнята урядом державна програма електрофікації залізниць на 1994-2004 рік втілена в життя в повному обсязі,
20 грудня 1994 року будівельники здали в експлуатацію електрофіковану дільницю Яготин — Гребінка, відстанню близько 40 кілометрів. Перший електропоїзд разом з делегацією із Києва через Яготин прибув на станцію Гребінка об 11 годині.
З нуля годин
21 грудня 1994 року згідно з розкладом руху електропоїзди розпочали свій робочий ритм.
У 1998 році електрифікація була доведена до Лубен, а в 2002-му - до Полтави. А вже
в серпні 2003 року розпочався швидкісний рух на ділянці Київ - Харків.
Навесні 2002р. під час огляду Гребінківського залізничного вузла Генеральний директор «Укрзалізниці» Г. М. Кірпа вніс пропозицію: замість старих будов звести один залізничний комплекс, який об'єднує основні служби. У встановлений термін працівники дистанції цивільних споруд разом із станціоннікамі демонтували нераціональні будови. Генпідрядником реконструкції вокзального комплексу виступив «Полтаватрансбуд». Під його керівництвом субпідрядник ПМК-2000, використовуючи сучасні технології, виконав оздоблювальні зовнішні роботи і покрив покрівлю металочерепицею.
В період з 2003 по 2008 рік на станції Гребінка було відремонтовано вокзальний комплекс, адміністративний будинок, приміщення для чергових по станції, чергових по парку; приймальників поїздів, товарної контори, регулювальників швидкості руху вагонів, операторів поста централізації, введено в дію газову котельну вокзального комплексу. Для розширення сфери послуг, що надаються пасажирам, відкрито кафе «Вокзальне», кіоск «Преса», павільон «Оболонь», кухню по виготовленню різноманітних страв.
Станція Гребінка по об'єму і характеру виконуваної роботи відноситься до дільничної позакпасної, є стиковою по передачі поїздів і вагонів з Південної залізниці на Південно-Західну та Одеську залізниці і в зворотному напрямку.
Колійне господарство станції складається з трьох паралельно розміщених парків: сортувально-відправного і двох приймально-відправних.
Станом на 2015 р. у колективі трудиться близько 150 працюючих. Багато серед них тих, хто віддав рідному підприємству по декілька десятків років, самовіддано трудяться і тепер.
Історія міста Гребінка, села Городища, хутора Тінь і станції Гребінка
