Відомо, що 15 січня 1901 року був відкритий рух пасажирських поїздів від Києва до ст. Лисянка (за 28 км від Полтави). Краєзнавець О.І. Припутень, досліджуючи архівні матеріали, знайшов цікаву статтю в газеті "Хуторянин" за 21 червня 1901 року під назвою "Нова дорога".
Автор цієї статті їхав пасажирським поїздом від ст. Полтава до ст. Чернігів з пересадкою на ст. Гребінка. Ось як він пише: "Поезд мчится мимо сел и хуторов. По сторонам недавно проложенных рельсов кипит работа. Станции еще состоят из земляных балаганов и досчатых сараев, к ним прикреплены телефоны, телеграфы, а рядом возводятся великолепные здания новых будущих вокзалов, все в два тона из желтовато-белого и красного кирпича, с громадными окнами, длинными платформами.
Над реками перекинуты временные мосты, по которым еле-еле передвигается тяжелый поезд и часто тут же останавливается набрать водыІ из зтих тихо дремлющих рек. И от всей зтой недоделанности дороги, от всех зтих суетливо воздвигаемых дорожных сооружений веет чем-то молодым, самоуверенным, смелым, неудержимо идущим навстречу чему-то новому...
В Гребенке нам пришлось расстаться с прекрасной дорогой и переехать на лошадях те четыре версты, которые отделяют ее от старой линии Круты-Красное. К зтой дроге уже почти готова соединительная линия. И с 15-го июня все поезда Киево-Полтавской, Пирятинской Либаво-Роменской дороги будут поставлены в соответствие, и тогда удобства передвижения будут устроены...»
Ось у ті буревійні часи, під впливом нерідко навіть історичних подій і виколисувалися майбутні підприємства нашого залізничного вузла. У тому числі й те, що ще недавно ми називали ШЧ-11, тобто зв'язківців. До речі, ШЧ - у першозародку означало "шифруваль начастина". Бо у ті далекі часи основним засобом зв'язку по регулюванню руху поїздів був телеграф.
Звернули увагу, у розповіді подорожуючого першим поїздом через станцію Гребінка сказано, що на станційному приміщенні ця лінія вже була прикріплена. Тому невдовзі телеграфи та телеграфістів, котрі обслуговували рух поїздів, було виведено із штату Міністерства зв'язку та передано до Міністерства шляхів сполучення. Так утворились шифрувальні частини - ШЧ.
Пізніше сюди передано й телефонний зв'язок. А час продовжував писати історію залізничного транспорту. З'являються нові лінії. Ось і вузькоколійка майбутньої Одеса - Бахмач поступово, окремими дціянками, реконструюється на широку колію. У 1912 році відкривається тут рух на оновленій лінії Вознесенськ - Помічна і Бахмач - Золотоноша.
Для станції Гребінка був важливим і 1913 рік, коли за наказом Міністерства шляхів сполучення було створено залізничний вузол Гребінка. Станція Оржиця (колишня Петрівка) втратила, свої функції. Запрацювала пасажирська ширококолійна лінія Золотоноша -Черкаси.
Отже, гребінківські залізничні пункти об'єдналися в один вузол. Звертаємо увагу, що то були ще не підприємства, а пункти: примітивні, під відкритим небом, або у пристосованих дерев'яних приміщеннях. У зв'язківців - вагончики. У 20-21 роках з'явився ще один вагончик - на ст. Гребінка введено механічну централізацію стрілок: по західній горловині повністю, по східній - лише на головних коліях. В основному це були семафори.
Із зростанням інтенсивності руху поїздів поліпшуються і засоби зв'язку на залізниці. Вони | потребують й більшої кількості людей для обслуговування. Постало питання про об'єднання зв'язківців на окремо виділеній ділянці залізниці (тоді ще Південно-Західної) в єдиний колектив - дистанцію. У 1932 році створюється 3-я дистанція сигналізації та зв'язку з центром не у Гребінці, а в Лубнах. Обслуговує вона і Гребінківське відділення. Першим начальником стає В. Ф. Гаєвський.
А ветерани зв'язківців-залізничників пам'ятають уже післявоєнний період свого колективу. Саме тоді, 19 вересня 1943 року, війська 253-ї стрілецької дивізії 47-го стрілецького корпусу 40-ї армії та 11-ї мотострілкової бригади 10-го танкового корпусу Воронезького фронту витиснули ворога з нашого міста.
Почалася тяжка епоха відновлення. Маємо спогади однієї з учасниць тодішнього трудового фронту, колишньої телеграфістки, нині покійної Наталії Іванівни Христенко: "Військові зв'язківці пішли вслід за фронтом, а нам довелося піднімати все з руїн. На згарище прийшли переважно жінки. Копали ями, тягли провід, рили траншеї під кабель, і все вручну. Були такі голодні, що, здавалося, ні про що інше й думати не хотілося.
Є у нинішній дистанції Книга пошани кращих із кращих зв'язківців різних років. Уній Т. М. Храпін, П. П. Гавриленко, Ю А Мечетенко, котрі, як і Н. І. Христенко, у цьому колективі з 1943 року. П. П. Тарасенко, старший електромеханікі трудився зв'язківцем на залізниці ще до війни - з 1937 року. М Ф Сесь мав, крім інших відзнак, медаль "За доблесний труд 1941 -1945 р.р.". З 1944 року в цьому колективі Г. Д. Запорожець, Л. П. Сесь, В. М. Гамцюнова, Р. В. Котенко. Це на них та їх товаришах трималися тоді всі робоити по відношленню зв'язку.
Раїса Василівна Котенко віддала колективним клопотам 42 роки свого життя, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. При нагоді розповідала якось: "На ритті траншей навіть норма встановлювалась: нам, жінкам, 20 метрів за зміну, а чоловікам 25. Ми ж намагалися ще й перевиконувати її...".
З Росії направлені були в ту пору знаючі спеціалісти. Один з них - Саго (1944-1947 р.р.), котрий і очолив колектив, поставив перед ним мету, виробив стратегію дій. Штаб гребінківських зв'язківців розміщувався у чотирьох вагонах. Тут був і вагон електромеханіків сигналізації, централізації і блокування та зв'язку. Обслуговували це обладнання Храпін, Деменко, Залогін. У Житомирі організувалися курси по підготовці кадрів. Вони під готували електромеханіків Юрченка, Запорожця, Сеся, Козаренка, інших.
З 1947 року на дільниці Ромодан - б/п 7 км розпочато будівництво на всіх станціях електрожезлової системи. На той час це був у певній мірі прорив, хоч і виконувалося все вручну. У чому полягала суть цієї системи, пояснив нам ветеран колективу, колишній старший електромеханік, який уже на заслуженому відпочинку, Петро Петрович Басенко. "Головне у ній, - сказав Петро Петрович, - що маршрути готували стрілочники. А черговий по станції виносив жезл із спеціальним ключем, з допомогою якого ішов на певному відрізку колії сигнальний зв'язок. Жезл на ходу поїзда передавався машиністу, на наступній станції його віддавали, а брали новий".
Сам Петро Петрович завжди був у колективі серед кращих, за сумлінну працю має грамоти, подяки, значки "Переможець соцзмагання" багатьох років.
Коли в дистанції відбулася зміна керівництва, колектив очолив Ф. П. Байков (1947-1964 р.р.). Гребінківську телеграфно-телефонну станцію перенесли із вагончика у житловий будинок по вулиці Калініна - один зтих, котрі ми називаємо "німецькі".
Розпочинається будівництво нового приміщення зв'язку по вулиці Калініна, 11 (за сучасним будинком зв'язку). У 1950 році сюди прибуло перше обладнання. Щоб змонтувати його, багато зусиль доклали Деменко, Горбенко, Залогін, Матвієнко, Храпін, електромеханіки ЛАЗу Ткаченко, Мечетенко, ін. Змонтували тут і телефонну станцію з багатократним полем.
Словом, роботи по вдосконаленню свого господарства колектив не зупиняє ні на день. Чимало її додалося у зв'язку з реорганізацією залізниць Радянського Союзу. Гребінківське відділення зменшується. На ст. Гребінка створюється 11-а дистанція сигналізації та зв'язку. Підпорядкувалися їй дільниці Гребінка - Ромодан, Гребінка - Прилуки - Бахмач - Ніжин (Південної залізниці).
Це був 1954 рік. На момент реорганізації перегони були вже обладнані і сучасним на той час напівавтоматичним блокуванням, і застарілою механічною централізацією стрілок та сигналів з шарнірними замикачами семафорів та приводозамикачами стрілок, управління якими виконувалося - гнучкими тросовими передавачами. Один з таких постів зберігся до наших днів і знаходиться на території відбудовчого поїзда. Колії станції обладнані - були тоді маршрутно-контрольними пристроями системи Наталевича, стрілки замикалися замками Мєлєнтьєва.
Перший етап переоснащення дистанції припав на 60-і роки. Колектив під керівництвом Б. О. Гончарова розпочав роботи по докорінному оновленню пристроїв сигналізації, централізації і блокування, зв'язку, радіо. Ось уже введено в дію на ст. Гребінка електричну централізацію стрілок та сигналів, розпочато роботи по впровадженню поїзного радіозв'язку.
14 років трудився колектив дистанції під керівництвом Анатолія Володимировича Раковського. Перевели його у Гребінку із Лозової. Там, після Далекого Сходу, тривалий час працював заступником начальника дистанції зв'язку по сигналізації, централізації і блокування.
Тож добре володів обстановкою на залізниці, до найменших дрібниць розумівся у всьому, за що відповідають зв'язківці-залізничники: чи то устаткування СЦБ, чи радіо, чи автоматична локомотивна сигналізація, чи інше. Вимогливий до себе, був вимогливий і до колективу. На дистанції при ньому панувала військова дисципліна. Та й чи можна інакше, коли йде мова про безпеку людей.
А обсяг руху поїздів у цей час постійно розширювався. Зв'язківці, поспішаючи за змінами, впроваджують нове технічне оснащення, розвивають власну раціоналізаторську думку. Ось уже й стрілочний зв'язок на ст. Гребінка стає ще сучаснішим - електрична централізація блочного типу входить у дію. Впроваджено диспетчерську централізацію, лінійно-колійний та службовий зв'язок.
З 1971 року розпочалося будівництво двоколійних вставок та блок-постів, що дало можливість суттєво збільшити обсяг поїздів, що курсували по дільниці Гребінка - Ромодан.
Анатолія Васильовича Гапона, колишнього керівника дистанції (1985-2000 р.р.), почесного залізничника добром пам'ятає сучасний колектив. Він прийшов сюди у 1982 році, після закінчення ХІІТу та викладацької діяльності в Київському технікумі залізничного транспорту. У дистанції довірили керівництво дільницею сигналізації, централізації! блокування відрізка Гребінка - Ромодан. Три роки сумлінної праці на практиці довели, що справу свою молодий спеціаліст знає, уміє згуртовувати людей на вирішнення поставленого завдання. Тож, коли постало питання, кому очолити колектив дистанції, зразу ж була названа його кандидатура.
На пору керівництва А. В. Гапона припадають перші клопоти по електрифікації дільниці Яготин - Гребінка. Для пропуску електричок модернізували силами свого колективу електричну централізацію ст. Гребінка. З нуля годин 21 груд ня 1994 року, згідно з розкладом руху, електропоїзд и розпочали свій робочий ритм.
А електрифікація продовжилася в напрямках Гребінка - Полтава, Полтава - Люботин, Полтава Південна - Лозова, Полтава Південна- Бурти. Тому кожен трудовий день колективу був підпорядкований саме цій меті. Зразу ж почали міняти повітряну лінію зв'язку на кабельну, оснащуючи дільницю Гребінка - Ромодан технологічним зв'язком типу "Мередіан".
У грудні 96-го закінчили модернізацію пристроїв СЦБ та зв'язку на дільниці Гребінка - Лубни. 20 грудня 1996 р. електропоїзди пішли до ст. Лубни. На серпень 1998-го припало завершення таких робіт на дільниці Гребінка - Ромодан. Найновіші пристрої автоматики та телемеханіки стають до ладу один за одним. Відрізок цієї лінії підпорядковується диспетчерському управлінню системи "Мінськ", яке приєднано до єдиного центрального управління.
Така напруга жодним чином не позначалася на показниках виконання повсякденних обов'язків дистанційників по обслуговуванню пристроїв. Переуклали також повітряну лінію зв'язку місцевої мережі на кабельну. Установили дві АТС районного зразка. Телефонізували Деповське селище - 100 номерів. І ще на 50 - залізничну лікарню. Власними силами звели три житлові будинки на 4-й і 3-й квартири по м. Гребінка і на дві квартири по м. Пирятин. Організували підсобне господарство, інше.
У 2000-у році пішов від нас Анатолій Васильович Гапон у вічність. Ще молодий, творчий, сповнений задумів і енергії для їх виконання. Колектив, усі гребінківці запам'ятали його, як грамотного, розумного керівника, а людину - просту, щиру і порядну.
На найвідповідальніший посту дистанції призначено у 2000-у році Івана Івановича Маліченка, котрий трудився до цього на підприємстві заступником начальника по СЦБ. За плечима керівника чималий досвід роботи на залізниці у цій сфері. Глибокі знання справи, якій присвятив життя, уміння у відповідальний момент швидко змобілізувати колектив, бачити, що на даний час важливіше, необхідніше хіба перелічиш все, що допомагає головному організатору трудового колективу.
Скажемо тільки, що гребінківські залізничники першими почали електрифікацію відрізка Київ - Харків, першими застосували цифрові АТС та технологічний зв'язок, першими ввели в дію електричну централізацію з тональними рейковими колами на станції, першими застосували радіостанції РС-6 та розробили методику їх ремонту та експлуатації. Звичайно, це праця багатьох людей.
До золотого фонду дистанції записані старші електромеханіки В. І. Чорнуцький, В. М. Васюк, О. 0. Млинець, О. М. Корнієнко, Г. О. Сніжко, електромеханіки В. 0. Петрухно, В. В. Черненко, Є. 0. Михайличенко, П. І. Солодко, В. Я. Аляб'єв, М. В. Середа, М. І. Кривенко, інші. А поряд, де найвідповідальніше, заслужений працівник залізничного транспорту України, почесний залізничник Іван Іванович Маліченко.
Історія міста Гребінка, села Городища, хутора Тінь і станції Гребінка
